Патріарша проповідь у Неділю 33-ю по П'ятидесятниці після Літургії в Храмі Христа Спасителя

25 січня 2026 року, в Неділю 33-ю після П'ятидесятниці, за Богоявленням, день пам'яті мучениці Татіани та з нею в Римі постраждалих (226-235), Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Кирил звершив Божественну літургію в кафедральному соборному Храмі Христа Спасителя м. Москви. Після богослужіння Предстоятель Руської Православної Церкви звернувся до віруючих із Первосвятительським словом.

Ваші Високопреосвященства та Преосвященства! Дорогі отці, брати і сестри, наші парафіяльні активісти, педагоги! 

Всіх вас щиро вітаю після богослужіння, під час якого ми особливо молилися за труди тих, хто займається просвітництвом, освітою, тих, хто сьогодні виховує наших дітей і нашу молодь. 

Церква, як ви знаєте, останніми роками багато зробила для того, щоб з'явилися не лише недільні школи, а й освітні заклади церковної спрямованості, щоб розвивалися стосунки зі світськими навчальними закладами, щоб розвивалися стосунки зі світом науки в нашій країні. Усе це свідчить, звісно, ​про те, що настала нова сприятлива епоха. Тому що за часів політики державного атеїзму в Росії виключався повністю будь-який діалог, будь-яка взаємодія Церкви зі світом науки — такою була установка влади. 

Але, незважаючи на це, зв'язки зберігалися, тому що багато інтелігентних, глибоко освічених вчених, розуміючи, вибачте, всю дурість тодішньої політики і, незважаючи на певні ризики, встановлювали відносини з деякими церковними установами. Я очолював Відділ зовнішніх церковних зв'язків, і в рамках цього відділу ми зустрічалися з представниками вченого світу, з керівниками освітніх установ, і це допомагало зрозуміти, що, власне, в країні відбувається. А відбувалося таке: одна справа була політика партії та уряду, спрямована на «викорінення релігійності», а інша — настрій людей, які, зокрема, у тому належали до світу науки, світу мистецтва, нашої інтелігенції. 

Тому ті роки, які закарбувалися в нашій історичній пам'яті як роки несприятливі для життя Церкви, насправді супроводжувалися зародженням усіх тих подальших напрямків, які сьогодні реалізуються в багатьох різноманітних заходах і проєктах як з боку Церкви, так і з боку наукової та творчої громадськості. 

Сьогодні нікого не дивує присутність священика в університеті, в інституті, в школі, що було неможливо у ті часи. Навіть не викликає особливого інтересу діалог, який зараз ведеться, хоча цей діалог має дуже велике значення для формування нинішнього та наступного поколінь росіян. Чому? Та тому що все стало буденним; але я додам: і дякувати Богові, що так сталося. 

Все це стає якоюсь нормою нашого суспільного буття. А те, що цього не було — це було поза нормою. Це було насильство над Церквою і над частиною нашої інтелектуальної інтелігенції. Це не повтор того самого слова, тому що слово «інтелігенція», починаючи з XIX століття, стало набувати більш політичного відтінку, ніж наукового й творчого. Але сьогодні цей політичний чинник зник, а ось науковий і творчий фактор, звісно, ​​залишився; і саме з науковою, творчою інтелігенцією продовжується реальне спілкування та взаємодія. Можу свідчити про збіг поглядів із дуже багатьох важливих питань, і особливо хочу відзначити нашу взаємодію з вищими навчальними закладами — насамперед, оскільки ми в Москві, з Московським державним університетом. 

Все це відбувається не для реклами, не для пропаганди чиїхось інтересів, а це походить із потреби людей. Тому що нинішнє покоління нашої творчої та наукової інтелігенції багато в чому усвідомило, наскільки важливою є взаємодія з Церквою як носієм особливої ​​духовної традиції народу. І зараз ця взаємодія, повторю, нічим не притісняється, а досить творчо розвивається — упевнений, на благо нашого народу, на благо нашої студентської молоді та професорсько-викладацької корпорації Росії. І безперечно, така взаємодія сприятиме подальшому зміцненню духовного, культурного та взагалі національного життя нашої країни.

Хотів би сердечно вітати всіх вас, дорогі владики, отці та брати, хто так чи інакше залучений до цієї роботи. Адже вона проходить не лише у столицях, не лише там, де великі навчальні заклади. Робота із взаємодії Церкви з вченим світом, з викладачами та професорами вищих навчальних закладів стає неодмінною частиною трудів єпархіальних архієреїв. Я дякую тим владикам, де особливо інтенсивно розвивається цей важливий напрямок, здатний певною мірою компенсувати ті втрати, які мали місце у сфері таких відносин протягом довгих років безбожжя.

Ось і сьогодні ми маємо можливість разом помолитися, порадіти і подякувати Богові за те, що ми є свідками та учасниками таких важливих подій, про які ще зовсім недавно і подумати було неможливо. Дивлячись на те, що відбувається зараз у країні, зокрема і на те, що сьогодні відбувається в цьому храмі, можна сказати: «Ти єси Бог твори чудеса». До невпізнанності змінилася найнапруженіша, найбільш конфліктна сфера міжособистісних відносин, відносин між організаціями, як це було за радянських часів між наукою та релігією, між вищою школою та духовними установами.

Радіти ми, звичайно, повинні, Богові дякувати, але водночас працювати. Кому більше дано, з того більше й спитається (див. Лк. 12:48). Господь не спитає з архієреїв та священиків попередніх поколінь, у яких руки, як то кажуть, були обрубані, нічого робити не дозволялося, нікуди йти було неможливо. Ось батюшки і докладали всіх зусиль, щоб, принаймні, парафії зберігалися, щоб запобігти їх закриттю, щоб поступово розвивалося церковне життя в православних громадах. Ну а тепер цього зовсім недостатньо. І сьогоднішній день дуже яскраво свідчить про те, що наша паства — це не лише ті, хто в неділю до храму приходить, хоча вони в першу чергу, але й усі ті, хто ще, можливо, на півдорозі до храму чи хтось ще розмірковує, чи це потрібно чи не потрібно. Особливо люди, пов'язані з інтелектуальною творчістю, з вищою чи будь-якою іншою школою. Для того, щоб виховалося нове покоління наших громадян, руських людей, росіян, як ми тепер говоримо, нам дійсно потрібна взаємодія з багатьма державними установами, у тому числі закладами освіти, культури, виховання.

Я хотів би подякувати всім учасникам нинішнього богослужіння. Сподіваюся, що й нинішні Читання також сприятимуть просуванню тих думок, які я сьогодні ризикнув озвучити, сподіваючись, що вони будуть правильно зрозумілі та засвоєні нашим благочестивим народом.

Ще і ще раз закликаю всіх нас разом працювати — єпископат, духовенство, парафіяльні активи, духовні школи та всіх, хто служить на благо Руської Православної Церкви. У своїх трудах не забувати про взаємодію зі світськими школами та вищими навчальними закладами, особливо тим, хто має ресурси та можливості такі відносини розвивати.

Страшна трагедія нашої країни — кривава революція, яка зруйнувала історичну Росію, результатом якої стали катування нашого народу, загибель не лише нашого духовенства, а й найкращої частини нашої інтелігенції. Ось однією з причин цієї трагедії, яка Росії торкнулася так, як жодної іншої країни Європи чи світу, стала війна на знищення віри, Церкви, на знищення або дискредитацію тих людей, які наважувалися заявляти про свій зв'язок із Церквою. Цей страшний досвід ми повинні ніколи не забувати і пам'ятати, що часи змінюються і звичаї змінюються. А тому, проходячи через благодатний час, в якому ми зараз живемо, ми повинні ставити перед собою завдання, які, можливо, не завжди навіть на думку приходять парафіяльному духовенству, а то й частині нашого єпископату.

А ці завдання спрямовані на воцерковлення нашого народу, на його духовне виховання. Не тільки тих, хто з милості Божої зберігає православну віру, хто в храми ходить, але й тих, хто поза храмами. Наша молодь, студентська молодь, професорсько-викладацькі корпорації навчальних закладів, вчений світ — це всі ті соціальні групи, які повинні стати відповідальністю для кожного з нас або, принаймні, всіх, хто відчуває сили проголошувати в тих сферах суспільного життя слово Боже, трудитися, щоб ніколи не повторилося нічого подібного до нашої національної трагедії, що сталася на початку XX ст.

Вам усім, мої дорогі учасники сьогоднішнього богослужіння, сердечно дякую за ваші труди. Ознайомлений з ними, можливо, не у всій повноті, тому що ваші труди дуже різноманітні, але тішуся з того, що за останні роки, безсумнівно, стався розвиток церковної позабогослужбової діяльності і, зокрема, освітньої діяльності, спрямованої на те, щоб віра православна належала і розуму, і серцю людей. Серцю — через молитву, через участь у богослужіннях, а розуму — через правильне розуміння того, що означає бути християнином, що приніс Христос у цей світ, яким чином може змінюватися на краще вся людська цивілізація, якщо слова Господа і Спасителя стануть надбанням усіх. А міркуючи про це, ми повинні розмірковувати і про те, що ми повинні зробити як Церква, як духовенство, як парафіяльні активи, як духовні школи, як наш благочестивий народ, щоб саме так, а не інакше розвивалися церковно-суспільні відносини у нашій благодатній країні.

Нехай Господь допоможе нам продовжувати справу наших батьків, тих, хто давно у важких обставинах вступив на шлях такого служіння. Нехай Господь допоможе всім нашим парафіяльним активістам, керівникам недільних шкіл, різноманітних навчальних програм, які сьогодні існують на різних рівнях церковного життя, працювати, усвідомлюючи — не гучні слова скажу, а постараюся суть висловити — нашу реальну відповідальність за майбутнє нашої Батьківщини та нашого народу. Нехай допоможе усім нам Господь, не втрачаючи цього горизонту, який завжди має бути перед нашим поглядом, прагнути досягнення цілей, від яких дійсно залежить подальша доля і Батьківщини, і народу нашого. Амінь.

Прес-служба Патріарха Московського і всієї Русі